Крымский клуб фантастов
Главная
Авторы
Произведения
Журналы клуба
Книги
Фестиваль
Друзья клуба
Контакты



Главная страница сайта

Олександр ПАЩЕНКО
м. Полтава, Україна

ЖИТТЯ  З  ВАРІАНТАМИ

     Розчепурений жевжик, що до того сидів на табуреті навпроти Сема, кудись зник, а на його місці миттєво з’явився літній сивий чоловік, одягнутий у циліндра і чорну сюртучну пару.
     І як вони все це роблять?
     Одночасно змінилося й умеблювання кімнати. Стіни, як і дотепер, ховалися десь у навколишньому мороці. На місці нашвидкуруч збитого дерев’яного столу і табуретів стояли два крісла-гойдалки і величний та солідний різьблений стіл у стилі Людовика XVI. Майже біля самого столу весело палахкотів, пожираючи полінця, вогонь у величезному каміні. Чоловік у кріслі навпроти Сема, котрий чомусь був узутий у домашні капці, простяг ноги до вогню і полегшено застогнав. Із снобізмом англійського лорда він поважно дістав із кишені монокля, вклав його собі у ліве око, примружився, подивився на Сема і промовив:
     – Вважають, що солідна обстановка заспокоює. Не знаю, чому вони вирішили почати із того грубіяна. Можливо це обумовлено Вашим інтелектуальним рівнем.
     Сем тим часом припинив нарешті витріщати на нього очі і наважився спитати:
     – Де я?
     – Це щось на зразок шоу.
     – Що я тут роблю?
     – Проходите рівні.
     – Які рівні?
     – Попередній був із тим невихованим і позбавленим смаку юнаком. То Ви язичник?
     – Щось на зразок.
     – Що саме Вас непокоїть у монотеїзмі?
     – А якій концепції Ви надаєте перевагу?
     – Взагалі, я прихильник англіканської церкви, проте зараз це не має особливого значення, якщо ми вже тут.
     Англієць зник, забравши з собою усе вмеблювання, і тепер Сем сидів просто на землі біля вогнища, а навпроти нього навпочіпки примостився якийсь пітекантроп чи то неандерталець, хоча Сем не мав жодного уявлення, яка між ними різниця. Сусід по ватрі підняв голову і мовчки спідлоба поглянув на Сема, немовби намагаючись зрозуміти, звідки той узявся і що тут робить, а тоді, зненацька, простягнув Сему над вогнищем недогризений шматок кістки із залишками м’яса на ній.
     Наступної ж миті він зник, а біля вогнища вже сидів якийсь облізлий, немов після довгих і важких поневірянь, собака. Він декілька важких і довгих секунд дивився на Сема, висолопивши язика і важко хекаючи, а потім промовив до нього:
     – То що ж таки є життя?
     – У кожного існує своя думка з цього приводу, – глибоко всередині Сем уже майже перестав дивуватися всьому, що відбувалося навколо.
     – Структуруємо питання, – собака замислився настільки, наскільки може бути замисленим собака. – Мене цікавить життя як властивість матерії, стан, протилежний смерті. Які ознаки життя, на вашу думку?
     – Дихання, биття серця.
     – У дерева не б’ється серце. Душа не дихає. Не підходить. Що ще? Міркуйте більш узагальнено.
     – Існування?
     – Існує усе: і живе, й не живе, – собака примружив очі, із якоюсь підозрою поглянувши на Сема. – Чи живуть метали?
     – Ні, звичайно ж.
     – А як же тоді витривалість, втомлюваність, старіння, пам’ять металів?
     – Не чув такого.
     Пес пропав і замість нього з’явився стіл вишуканого стилю і величне масивне крісло. У каміні знову спокійно горів вогонь.
     – Де ж Ви поділися? – спитав Сем уголос, не побачивши співрозмовника.
     У відповідь йому десь у просторі над столом прозвучав голос:
     – Чи не здається Вам, що більшість речей також мають властивості життя?
     – Перепрошую, не бачу, з ким маю честь розмовляти?
     – Ви ж дивитеся просто на мене.
     – Де саме?
     – Лак, червоне дерево, висока різьблена спинка, оголовок.
     – Крісло?
     – Ви вважаєте, що суть дерева змінюється після обробки?
     – Крісло не може бути живим.
     – Отже Ваш світогляд розділяє життя на органічне і неорганічне.
     Зненацька над кріслом з’явилася невеличка, немов створена із туману, світна кулька, крізь яку можна було розгледіти різьбу.
     – А як же ефірні форми життя? – спитала вона, висячи у повітрі на рівні Семового обличчя.
     – Ви маєте на увазі душу?
     – Кожне матеріальне утворення одухотворене, тобто має душу. То які ж ознаки життя?
     – Народження, ріст, розмноження.
     – Це може стосуватися навіть каменя. Думайте ще.
     Світна кулька зникла разом із кріслом і столом, і Сем знову опинився на землі перед вогнем.
     – Це може стосуватися і мене. Як стихії, звичайно ж, – голос ішов від вогню.
     – Вогонь не може розмовляти.
     – Мені молилися ті, хто зараз навіть не можуть миттєво відповісти, скільки буде 1817391624 помножити на 23878923475.
     – Не розумію.
     – Не має значення. Ми розмовляли про ознаки життя, здається? Продовжуйте.
     – Вже не знаю, що й казати. Живлення, виділення, розмноження.
     – Це ознаки, що перейшли до людини від рослинних організмів – так звані вегетативні функції. Ви й досі мислите як людина.
     – Можливо, здатність усвідомлювати себе, мислити, розвиватися, творити, обмінюватися інформацією.
     Усе щезло. Сем сидів посеред величезного пляжу на піску. Хвилі лизали йому п’яти, одна за одною накочуючись на берег, а з темного неба підморгували зірки.
     – Вже краще, – голос, здавалося, ішов звідусіль. – Але ж ці ознаки мають місце існувати й у великих масивах матерії.
     – Тобто.
     – Величезний пляж, наприклад, або океан. Ціла планета чи Всесвіт. Держава, суспільство, людство.
     – Ви вже мене зовсім заплутали. Можливо, досить?
     Усе знову повернулося на свої місця. Темрява, що ховала собою стіни, розсіювалася самотнім мерехтливим вогником свічки на грубо збитого дерев’яному столі. Вони сиділи на табуретах, і святково вдягнений молодик приязно вишкіряв до Сема зуби.
     – Можливо, й досить, – продовжив він. – Ти вже пройшов усі рівні.
     – Як же пройшов, якщо для мене нічого не змінилося? Ви взагалі хто такий?
     – Я – усе це, – жевжик знову вишкірився. – Працюю по контракту. Спеціалізуюся на проведенні співбесід.
     – І як пройшло?
     – Безліч стереотипів, невизначеності або й просто лінощів. Життєві погляди потребують розширення.
     – І що далі?
     – Ти повертаєшся.
     – Куди?
     – Назад. Це недовго. Народишся, помреш, і знов побачимося.
     – Ти Бог?
     – Я той, хто тримає ключі. Щось на кшталт Апостола Петра.
     – А де ж Бог?
     – Бог є Життя. Та про це ми поговоримо наступного разу.
     Несподівано простір навколо Сема залило сліпучим білим світлом. Хтось невидимий, міцно тримаючи Сема за ноги униз головою, сильно вдарив його великою долонею по дупі. Сем перший раз набрав повітря у легені й заплакав.


   © Copyright. All rights reserved. © Все права защищены.
   © Все права на произведения принадлежат их авторам.
Информация на сайте выложена только для ознакомления. Любое использование информации с коммерческими целями запрещено. При копировании ссылка на сайт www.fantclubcrimea.info обязательна.


Цитирование текстов возможно с установкой гиперссылки.
Крымский клуб фантастов пригашает авторов к публикации в журнале или приехать на фестиваль фантастики