Крымский клуб фантастов
Главная
Авторы
Произведения
Журналы клуба
Книги
Фестиваль
Друзья клуба
Контакты



Главная страница сайта

Дмитро КУЗЬМЕНКО
м. Яготин, Україна

АЛЬФА
      
       Зазвучала ранкова пісенька – «A slow day moving into a slow night» – і Єва полишила задумливе споглядання вранішнього пейзажу. Шоста ранку, час братися за роботу. Дівчина кинула останній погляд на поля та діброву удалині, котрі танули у посвітанковому серпанку. На невеликий переліс стрімких білих вітряків, осяяних променями й напіврозчинених у повітрі. Перейшла з маленької тераси до кімнати, вимкнула будильник і наблизилася до фортепіано. Як завжди ретельно протерла пил, відкрила та мрійливо провела долонею по клавішам. І чому їй так кортить дбати про цей інструмент, хоч вона не грає на ньому? Подивилася на букет маргариток у вазочці, долила свіжої води. Прозорі краплі вологи на листочках, м’якість і ніжність пелюстків під пальцями її зачаровували.
       Єва спустилася униз, відімкнула крамничку і кафе-бар. Зазирнула до комірчини, хоч сьогодні це можна було не робити: вчора доставили свіжі продукти і вона все перерахувала. Подалася надвір, де оглянула заправну станцію й дорогу, що зміїлася між полів. Зайшла до бару через головний вхід – їй був украй до вподоби дзенькіт дзвіночків на дверях.
       Щодня доводилося робити одне й те саме, і Єва полюбляла вигадувати правила, аби одноманітні обов’язки ставали цікавою грою. У барі услід за підмітанням, протиранням келихів, чарок і пляшок на вітрині починалося її улюблене заняття – дівчина мила скло на одній із невеликих фотографій, що вкривали стіни від підлоги до стелі. Різноманітні старовинні чорно-білі знімки, загалом триста шістдесят шість. Майже на рік, якщо мити по одному щодня. Вона вигадала це заняття минулоріч, і вже спливало друге коло, однак інтерес не згасав.
       Хто ті люди, зображені на фотокартках? Коли і де вони мешкали? І чи вони дійсно жили, чи то просто художні образи, зіграні моделями? Ці питання змушували Єву годинами розглядати зображення.
       Сьогодні їй випав відбиток із молодими хлопчиною та дівчиськом, які стояли біля купе «Шевроле Шевель» 1969 року. Їхній одяг дійсно нагадував сімдесяті, коли ця модель була популярна, але це могла бути і стилізація. Невдавані усмішки на обличчях – вони щасливі. Чи це фото двох закоханих, які хватонули у батьків раритетне авто, аби відірватися? Чи просто жарт, зроблений на виставці старовинних машин? Чи знятий у ательє кадр спеціально для оформлення бару? Докладне вивчення усіх фотографій на стінах схиляло Єву до того, що вони не студійні. Надто різні, серед них більшість непрофесійні, люди цілком звичайні, а їхні емоції щирі. Допевне просто скуплені десь на розпродажах чи блошиних ринках. Дівчина довго милувалася радісною молоддю, ретельно витираючи скло і рамку засобом для чищення. Знаходилося у цих обличчях щось, що заворожувало її не менше споглядання ранкового пейзажу.
       Як завжди, Єва скінчила прибирання бару рівно о дев’ятій, коли слід було відчинятися. Їй подобалося, як під ногами поскрипували мостини, тому вона навмисно ступала більше, ніж необхідно. Дівчина змінила табличку на дверях, а далі посиділа за одним із круглих дерев’яних столиків, вкритих темно-зеленою скатертиною. Настінні бра добре освітлювали знімки, зал же тонув у напівтемряві. Можна запалити світильники на столах, однак Єва не розуміла, пощо це робити. Тут так затишно. Навряд чи сьогодні будуть відвідувачі, отож можна не поспішати. Утім вона втягнулася виконувати роботу сповна і вчасно.
       На кухні Єва переглянула меню, складене вчора, і відібрала необхідні продукти. Їй кортіло щось приготувати, алеж за це можна братися лише як надійде замовлення. Вона могла дозволити собі хіба ранкову каву. Повільно перемолола вручну зерна, вдихаючи їхній чарівний аромат, поставила кавоварку на вогонь і довго стежила за язичками полум’я. З відкритим вогнем слід бути особливо обережним. Адже хоч кавоварка і плита працювали, та були вони передовсім деталями оформлення і не призначалися для щоденного використання. Для такого існували електричні прилади, а втім Єві вони вже обридли.
       Із філіжанкою кави дівчина знову вийшла надвір і сіла на плетене крісло біля входу. Сонце піднялося вже високо, однак Єва могла дозволити собі невеличку перерву. Навколо ширилася мертва тиша, яку ледь тривожили шурхіт вітру у траві та скрипіння флюгера на даху. Дівчину надихав цей спокій і малопримітні зміни з дня на день, що відбувалися навколо. У траві побільшало кульбаб, дерев’яний парканчик навколо клумби похилився ще дужче, крізь асфальт знову почали пробиватися бур’янці – за кілька днів слід узятися за їхнє викорінення. Вона любила дивитися на небо, наймінливіше з навколишнього. Сьогодні воно було яскраво-блакитне із поодинокими пір’ястими хмаринками, що швидко рухалися на південь.
       У барі мала грати музика, але Єва не вмикала її до полудня. І тут дівчина користалася експонатом, а не вбудованою аудіосистемою – поставила платівку на стародавній програвач. Обрала Еріка Саті, повільну фортепіанну музику, яка переносила у давнє минуле і зовсім не відволікала.
       Дівчина вийшла і швидко оглянула обладнання заправної станції. Це їй найменше подобалося, адже вона ніколи не любила вовтузитися із технікою. Помітила, що час дещо підфарбувати: іржа знову стала помітною. Однак загалом все в нормі.
       На пообідній час дівчина залишала собі мотель. Тут було всього п’ять номерів. Нині вони були порожніми, та Єва мала підтримувати їх у відповідному стані. Одним із її улюблених занять було розставляння книг на полицях. Якось вона звернула увагу на ці однакові пусті полиці у кожному номері. Чому б не лишати там цікаві книги? Адже у кімнатах лиш на тумбах лежали по пошарпаному примірнику Біблії та путівнику околицями. Данина стилістиці, бо сумнівно, що комусь це знадобиться: авто обладнані навігаторами, а тексти легше читати в електронному вигляді.
       Три роки тому Єва знайшла у підвалі декілька ящиків із книгами... Це було чи не найбільше відкриття за увесь час роботи тут. Їй подобалося торкатися паперу, подобалося гортати сторінки. Подобалося, що читання справжньої книги відбирає багато часу – зайняти його все одно було нічим – і водночас переносить у інший часовий ритм, коли години летять хвилинами. Вона вирішила ставити книги на полиці у номерах – раптом комусь із відвідувачів спаде на думку їх погортати. Щодня Єва замінювала книги в одному із номерів. Сьогодні це був четвертий. Із полиці дівчина прибрала «Скорботні елегії», «Дон Кіхота», «Домбі та сина», «Вітер у вербах», «Жінку в озері» та «Марсіанські хроніки», а на їхнє місце виставила «Гамлета», «Казки для дітей та родини», «Френні та Зуї», «Вулицю Темних Крамничок» і «Безплідну землю».
       Процес відбору книг припав до душі Єві не менше, аніж процедура розставляння. Вона довго розглядала шафу, куди переїхали усі книги з підвалу, й обмірковувала, що взяти. Торкалася палітурок, здмухувала із них пил. Це обов’язково були книги, вже прочитані нею, але вони мали бути тематично різними. Їй хотілося передбачити, що могло сподобатися відвідувачам мотелю. Нехай вони лишаться тільки на ніч і лише краєм ока глянуть на назви, але раптом щось їх зацікавить? Єва не боялася, що книги зіпсують чи вкрадуть: це не майно роботодавців, тому можна не турбуватися. І хоч вона дуже цінувала свою знахідку, але вважала ризик виправданим.
       Дівчина прибрала решту кімнати: витерла пил, замінила постіль, рушники, перевірила, чи працює телевізор і ноутбук. Поклала під попільничку і годинник нові плетені підставки. У неї вже ціла колекція їх була: більшу частину пообідньої пори вона проводила за в’язанням і вишиванням. Серед книг знайшовся і посібник домогосподарки, який вповні придався Єві. Відтоді вона традиційно витрачала частину свого заробітку на нитки і щось плела чи в’язала. Спершу робила все за книгою, а згодом, як варіанти скінчилися, узялася вигадувати узори самостійно. Коли сиділа на осонні, на свіжому і теплому повітрі, й плела свій черговий візерунок, то майже забувала про все навколо.
       Щовечора після роботи Єва йшла у невеликий садок за будинком. Вона сама його розбила, висадила тут квіти, куплені по каталогу за власні гроші. Монарди, астильби, піони, аквілеґії, ромашки, айстри, барвінки, льон, кущики самшиту і вейґели. У його центрі розташовувалася могила. Дівчина сідала просто на землю коло горбика з хрестом, полола і зрошувала квіти. Зрізала кілька, щоб поставити у вазочку на фортепіано.
       Знову і знову Єву вабило сюди. Усередині неї відбувалося щось, що вона не могла осягнути до кінця. Углибині її мікросхем пробуджувалися дивні процеси, вочевидь не передбачені виробником. Вона помічала їхній зв’язок із книгами, вишиванням, фотографіями, бажанням готувати, але чітко це окреслити не могла. Незвичність принаджувала її. У базі знань не було жодної інформації про ці урухомлені алгоритми, але вона сподівалася колись збагнути їх самостійно.
       Неодноразово Єва аналізувала ті давні події, але однозначної відповіді не знаходила. Хоча очевидно, що збій у ній відбувся саме тоді, сім років тому. Коли вона вбила мародера. Єва все чинила правильно, згідно інструкцій, адже цілісність майна станції мала вищий пріоритет, ніж життя агресивно налаштованої людини без ідентифікаційної карти. Однак щось було не так. Якісь супутні моменти, які змусили її вагатися кілька тисячних секунди. Через які вона запускала перевірку моделі власної поведінки не один раз.
       Автоматичний аналіз не виявив помилок, і відтоді вона проробляла його власноруч, заглиблюючись все далі і далі, підключаючи в поле вивчення все більше факторів. Прикро, що головний інформаційний центр перестав відповідати на її запити задовго до цього інциденту. А в районному та у компанії, до якої належала станція, містилися лише банальні вказівки щодо роботи. Самостійно вона не знайшла однозначної відповіді, лише гіпотези. Можливо все через те, що їй довелося виконувати невластиву роль охоронця? Адже станція мала обслуговуватися п’ятьма працівниками, натомість Єва з самого початку чомусь перебувала тут сама. Доводилося здійснювати роботу за всіх, хоч електронну зарплатню, передбачену актом захисту прав свідомості, їй нараховували лише за посаду кухарки і прибиральниці. Чи справа була у першому з моменту її виготовлення і єдиному вбивстві людини? У етичних системах людей ніби існували заборони на такі вчинки, однак вони самі ніколи їх не дотримувалися. Можливо, це частково перенесено у її програмну архітектуру. Чи все через те, що ця людина цілком могла бути останньою живою на планеті? Щодня Єва чекала на клієнтів, однак прибували і від’їжджали лише механізми з продуктами і товарами, та й то не всіма, які вона замовляла. З моменту свого увімкнення – а це вже двадцять один рік – дівчина не бачила жодної живої істоти, окрім цього чоловіка.
       Єва ніжними рухами провела по квіточкам на могилі, а потім піднялася і зі щойнозірваним букетиком попрямувала до будівлі станції. Там у сутінках вже увімкнулася неонова вивіска: «Омега: заправна станція, бар, мотель. Є вільні місця!»
      
 

   © Copyright. All rights reserved. © Все права защищены.
   © Все права на произведения принадлежат их авторам.
Информация на сайте выложена только для ознакомления. Любое использование информации с коммерческими целями запрещено. При копировании ссылка на сайт www.fantclubcrimea.info обязательна.

Заказать печать листовок тут, действуют скидки.
Цитирование текстов возможно с установкой гиперссылки.
Крымский клуб фантастов пригашает авторов к публикации в журнале или приехать на фестиваль фантастики